Сучасний стан розвитку історичної науки вимагає якісно нових підходів у осмисленні діяльності та ролі окремих історичних діячів, які тривалий час перебували або на маргінесі дослідницьких шляхів, або ставлення до них було ідеологічно заангажованим.
Вивчення значення й ролі особистості в історії важливе для переосмислення подій, особливо – знакових, a y зв’язку з черговим напруженням відносин між польським та українським народами (2016 р.) через окремі історичні питання й події ХХ ст. «новоерівська» тематика набуває виняткового значення.
Оцінка постаті О. Кониського (1836—1900) сучасниками була різною. С. Єфремов зазначає, що «Кониський більше здався б на громадського діяча». Митрополит Іларіон в «Українській культурі» двічі згадує про О. Кониського як літератора [15, с. 115, 224]. І. Франко пише, що О. Кониського цікавили дві речі: «економічний стан селян, справа освіти» [16]. Не ставлячи за мету подати повний аналіз історіографії означеного питання, відзначимо основні моменти.
Значенню діяльності О. Кониського в заснуванні та функціонуванні НТШ досліджено в статті Дячeнко О. [6, c. 81-89]. І справді, створення НТШ було одним із найважливіших досягнень «новоерівської» політики. М. Гніп зазначає, що саме О. Кониський перший із Великої України показав шлях наддніпрянцям на Галичину, хоч цю думку першим висловив С. Єфремов [4, c. 18].
В обстановці, коли заборонено українську книгу, театр, науку [15, с. 216], О. Кониський 1885 р. робить спробу виемігрувати до Галичини, але на кордоні його затримують та обшукують. Г. Бурлака завважує, що О. Кониський першочергово намагається «просунути» на новозасновану кафедру історії Східної Європи при Львівському університеті Володимира Антоновича («Пасічника», як називає його О. Кониський), а потім і Михайла Грушевського, аби здійснити мрію про продовження місії наддніпрянців у Галичині [2, с. 83].
У дисертації Дяченко О. здійснено класифікацію історіографії за хронологічним принципом [8, с. 6-8]. Загалом, проаналізовано становлення поглядів О. Кониського, власне його ідеї та діяльність у справі консолідації нації [8, с. 18-20]. Окрема студія дослідниці присвячена громадській діяльності О. Кониського під час «нової ери» [10].
Попри багатющу історіографічну базу, заслуговує окремої студії формування поглядів О. Кониського щодо налагодження україно-польських взаємовідносин, адже саме він один із перших «хилився до згідного життя українців з поляками», власне, заснування НТШ та нової кафедри при Львівському університеті можна вважати особистою заслугою О. Кониського [16], який ще 1862 р. писав: «Не в тім, щоб, вибившись на волю,// З ляхами знову воювать// Да кров слов’янську проливать// І засівать трупами поле// І засівать трупами поле.// Я даром сліз не проливаю:// Слов’ян усіх в одній сім’ї// Побачить хочеться мені» [16]. У цій ранній поезії засвідчено характерну для того часу панславістську ідеологію. Відчувши пожвавлення в україно-польських відносинах 60-х рр., О. Кониський нотує в щоденнику (від 06.01.1886): «Слава в вишніх Богу і на землі мир! […] Аж дух радіє, чуючи звістки про цю згоду, але певно, що це згода тяжкими рефлексами обізветься на нас отут у Києві» [12]. 1888 р. О. Кониський приїздить у Галичину до О. Барвінського та активно провадить дискусії щодо єднання двох народів, але галичани не могли сприйняти запропонованих О. Кониським ідей, тому він був змушений повернутися до Києва.
Олександр Кониський виводив свій рід із галицького середовища козацько-старшинської еліти ХVII cтоліття. Для еліти національна свідомість була немислима без розуміння свого коріння, пов’язаності роду та прадідівської землі (у цьому випадку – Галичини). Цей фактор був чи не найголовнішим під час формування світогляду в молоді роки. Імовірно, що на О. Кониського значення справили дід – «козак у рясі» – священик Корній Малинка та батько Яків. Про першого маємо надто мало свідчень, другий навряд чи мав великий вплив з огляду на те, що помер 1844 року, коли О. Кониському було 8 років [16].
Ліберальне ставлення до поляків у часи їх перманентного конфлікту з українцями І. Франко пояснює наддніпрянським походженням О. Кониського [16]. Об’єктивно, цей чинник мав місце, хоча й не був визначальним, бо як зізнається сам О. Кониський у щоденнику, ані поляки, ані москалі не можуть зашкодити українській (русинській) державності, коли вона є справою життя, бо «вже чого-чого німці, а ще більше поляки не робили, а не перевернули русинів ні в поляків, ні в католиків» (запис від 16.01.1886) [12]. До того ж, як зазначає О. Лотоцький, через те, що “нам чужі були політичні умови австрійської Галичини, галичанам так само чужі були умови політичного життя російської України” [14, с. 52].
На нашу думку, значний вплив на О. Кониського справила й історіософія Тараса Шевченка, який хоч і змальовує Гайдамаччину як адекватний відрух на кривди, проте порахунок також спустошує душу, саме тому гайдамаки – не лише «сини» й «орли», а й "нерозумні діти». І навіть конфедерати для поета «діти» – «Пекельнії», але «діти»! [11, с. 19] Проте варто зауважити, що період студіювання творчості Т. Шевченка – це вже 1890-ті рр., тоді як виразно загальнослов’янські ідеї в творчості О. Кониського ми спостерігаємо ще з вірша 1862 р. Звісно, О. Кониський був знайомий із Шевченковою поезією з 11-12 років, але сумнівно, аби вона справила на нього такий вплив у такому юному віці, хоч саме творчість Т. Шевченка змусила Олександра Кониського змінити мову написання своїх віршів – із російської на українську.
Ідея єдності слов’янських народів була однією з визначальних у програмі Кирило-Методіївського братства, членами якого були Т. Шевченко, Дм. Пильчиков та М. Куліш. Узаємини О. Кониського та Дм. Пильчикава були різнобічними й мінливими. Дяченко О. зазначає, що вплив Пильчикова сприяв поглибленню любові О. Кониського до України [9, с. 18]. М. Гніп твердить, що О. Кониський, приїхавши юнаком до Полтави, одразу опинився в ідейному полоні Пильчикова [4, c. 23]. Незаперечним є і той факт, що О. Кониський
перебував під впливом «Книги буття українского народу» М. Куліша – програми Крило-Методіївського братства. О. Мисюра твердить, що погляди О. Кониського є дуже близькими до світоглядних позицій кирило-методіївців. Після доносу на братчиків та арештів, їхні ідеї знайшли своє втілення в діяльності громад, до однієї з яких належав і О. Кониський. Отож, вплив середовища був одним із визначальних чинників.
Історичні умови також вагомо вплинули на О. Кониського й інтелігенцію загалом: з огляду на заборону друку Біблії П. Морачевського, Валуєвський циркуляр (1863), Емський указ (1876), русифікацію школи, руйнацію звичаїв, пісні, Львів постає українським центром (а Галичина – «українським П’ємонтом»). У зв’язку з цим у О. Кониського, імовірно, і народжується месіанська концепція Галичини. Він зазначає: «Я запевнився, що нема й гадати про прямування до України Руського ідеалу. Постав “Галицький” ідеал» [13, арк. 27]. Народжується певність, що «Вже ж певна річ, що національному відродженню русинів в Галичині ніякими цензурними заборонами не пошкодити, не зупинити його» (запис від 16.01.1886) [12].
Аналіз історіографії засвідчив, що хоч постать Олександра Кониського є дослідженою не лише на предмет життєпису, значення діяльності, а і його педагогічних поглядів, у дечому – специфіки літературної спадщини, залишаються теми, які потребують додаткових студій.
На формування поглядів О. Кониського в справі налагодження україно-польських взаємин передовсім вплинуло походження його роду з Галичини, виховання, панівна на той час ідеологія панславізму, оточення кирило-методіївцями П. Куліша та Дм. Пильчикова, історіософія Тараса Шевченка, історичне тло доби (зміщення культурно-освітнього центру з Харкова та Києва до Львова).
Діяльність О. Кониського під час нової ери сприяла утвердженню в колах інтелігенції ідеї соборності земель Наддніпрянщини та Галичини, яка поклала початок політичному етапу національного відродження.
Ілля Левченко , студент КНУ ім. Т. Шевченка
Бібліографічні покликання:
1. Александров О. В. Погляди О. Кониського на національне питання: правові засади. – Юридичний вісник. — № 2 (27). К., — С. 25-29. 2. Бурлака Г. Роль О. Кониського в переїзді М. Грушевського до Львова // Слово і час : науково-теоретичний журнал / НАН України ; Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка ; Нац. спілка письменників України. – К., 2011. – № 11 (611). – С. 80-83. 3. Гандзій О. «Розпорядитись своїм майном гірше було неможливо» // Країна : тижневий журнал по-українськи / ТОВ "Вид. дім «Нова інформація». – К., 2016. – № 32 (335), 25 серпня 2016. – С. 47-50 4. Гніп М. Громадський рух на Україні 1860-х рр. – Х., 1930. – Кн. 1. 5. Дудко В. Полтавська громада початку 1860-х рр. у листах Дмитра Пильчикова до Василя Білозерського// Київська Старовина. – 1998. № 2. – С. 155-178. 6. Дяченко О. В. Діяльність Олександра Кониського в НТШ // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті : збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 2011. – Вип. 9. – С. 81-89. 7. Дяченко О. В. О. Я. Кониський і М. П. Драгоманов: зіткнення ідейних позицій. // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті : збірник наукових. – Дніпропетровськ, 2007. – Вип. 5. – С. 167-176. 8. Дяченко О. В. Олександр Якович Кониський і процес українського націотворення другої половини ХІХ століття.: Автореф. дис. канд. істор. наук. – Дніпропетровськ, 2008 – 24 с. 9. Дяченко О. В. Українські народолюбці Олександр Кониський і Дмитро Пильчиков: парадокси взаємовідносин // Вісник Дніпропетровського університету: науковий журнал / Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2007. – № 6. – С. 16-21. 10. Дяченко О. Громадська діяльність О. Я. Кониського у справі втілення соборницьких прагнень українців на початку 1890-х. рр.: «політика нової ери». // Вісник Дніпропетровського університету: науковий журнал / Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2010. – № 18. – С. 57-61. 11. Задорожна С. Шевченкове послання живим і ненародженим. Шевченкознавчі студії : збірник наукових праць / М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ. Вип. 18 : За матеріалами Шевченківського міжнародного літературного конгресу, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка (10-12 березня 2014 року). – 2015. – 688 с. – До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. 12. Кониський О. Думки і помітки. [Електронний ресурс]. URL: http://www.historians.in.ua/images/sampledata/hist-images/rizne/2015/04/Konyskiy_Diary.pdf (Дата звернення: 02.12.2016). 13. ЛННБ. ВР, ф. 11, оп. 1, спр. 1440, арк. 21, 27. 14. Лотоцький О. Сторінки минулого. Частина перша / О. Лотоцький. – Варшава, 1932. – Т. VІ. – 286 с. 15. Огієнко І. Українська культура. Репринтне відтворення видання 1918 року. К., «Абрис», 1991, — 272 с. 15. Франко І. Про життя і діяльність Олександра Кониського. – Львів : Вид-во товариства «Просвіта», 1901, 36 с.
